Історія кафедри

1 вересня 2025 року відбулося обʼєднання кафедри хірургії 1 та урології та кафедри хірургії 2

ДНІПРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ХІРУРГІЇ №1

Історія створення кафедр хірургічного профілю в академії ( з 16.03.2021 Дніпровський державний медичний університет) пов’язана із заснуванням в нашому місті вищого медичного навчального закладу, про створення якого йшла мова ще в 18 столітті.

В жовтні1784 р. імператрицею Катериною ІІ підписано Указ Сенату, в якому вона звеліла у губернському місті Катеринославського намісництва заснувати Університет з вищою лікарською школою при ньому. Через 132 роки після видання цього документу, у 1899 р., було відкрито Вище гірниче училище, а 15 вересня 1916 р. при училищі створені Вищі жіночі курси. Про це сповіщали видання «Русское дело» і «Екатеринославская земская газета». Курси мали два відділення - фізико-математичне і медичне.

Першим директором Катеринославських Вищих жіночих курсів став ректор Гірничого інституту професор Микола Йосипович Лебедєв, деканом медичного відділення - професор Яків Моїсеєвич Должанський.

М.Й.Лебедєв

Я.М.Должанський

В.П.Карпов

У 1918 р. Вищі жіночі курси входили до складу новоствореного Катеринославського університету, статут якого було розроблено і затверджено комісією під головуванням видатного вченого, академіка В.І.Вернадського. Через 2 роки, в 1920-му, у зв'язку з реформою вищої освіти в Україні медичний факультет університету реформували в самостійну Катеринославську медичну академію з двома факультетами: медичним і одонтологічним. Першим ректором вишу призначили видатного вченого-гістолога, професора Володимира Порфирійовича Карпова, який здобув освіту на медичному факультеті Московського університету в 1893 році.

Розпочалося створення клінічних кафедр. Перші кафедри розташовувались у приміщеннях Земської губернської лікарні (зараз КЗ «Обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова») та лікарні Червоного Хреста (майбутня 1 міська клінічна лікарня на вул. Короленка). На базі Олексіївської земської лікарні (територія лікарні ім.І.І. Мечникова) утворився пологовий притулок. У вересні 1918 року було створено кафедру загальної хірургії, якою до 1923 року завідував декан медичного факультету, доктор медичних наук професор Вікентій Цезарович Томашевич.

В.Ц.Томашевич

Є.К.Істомін

Вересень 1919 року ознаменувався відкриттям на базі лікарні Червоного Хреста кафедри хірургії під керівництвом головного лікаря професора Євгена Костянтиновича Істоміна, який пішов з життя в 43 роки (помер 3 січня 1920 р.). В подальшому ця кафедра почала викладати госпітальну хірургію студентам 5 та 6 курсів.

У 1921 р. відбувся перший випуск лікарів, які почали навчання на Вищих медичних жіночих курсах в 1916 році. Введення нового навчального плану, за яким збільшилася кількість годин практичних занять, розподіл викладання хірургії на факультетську та госпітальну, а також збільшення кількості студентів викликало необхідність створення кафедри факультетської хірургії.

Перша в Дніпропетровську факультетська хірургічна кафедра була заснована восени 1922 р. на базі Земської губернської лікарні. Першим завідувачем був професор Олександр Олексійович Абражанов (1867-1930), який у 1891 р. закінчив медичний факультет Варшавського університету, працював лікарем в Санкт-Петербурзі, Києві.

У період 1921 – 1923 рр. він завідував кафедрою оперативної хірургії та топографічної анатомії Дніпропетровського медичного інституту та очолив факультетську хірургічну кафедру ДМІ. Професор О.О. Абражанов виконував великий обсяг різноманітних оперативних втручань на кінцівках, хребті, черепі, обличчі, ЛОР органах, приділяв увагу пластичним операціям, написав більше 60 наукових робіт, які публикувалися в вітчизняних та іноземних хірургічних журналах.

В різні роки професор О.О. Абражанов був головою Уфімського, Полтавського та Дніпропетровського хірургічних товариств, депутатом міської ради, співредактором Дніпропетровського хірургічного журналу. Життя проф. О.О. Абражанова обірвалось 30 квітня 1930 р. біля операційного столу при проведенні операції хворому двохстороннім нефролітіазом.

О.О.Абражанов

С.К.Соловйов

З грудня 1931 року по серпень 1941 року кафедрою завідував професор Сергій Костянтинович Соловйов (1881-1941), випускник медичного факультету Юрьївського університету (1907). Працював Сергій Костянтинович Соловйов земським лікарем в Калузькій губернії, з 1908 р. в Обухівській лікарні Петербурга у професора Г.Ф. Цейдлера та в Олександрівській лікарні у професора Л.Г. Стуккея. Одночасно Сергій Костянтинович Соловйов земським лікарем в Калузькій губернії, з 1908 р. в Обухівській лікарні Петербурга працював у відділі загальної патології інституту експериментальної медицини у Е.С. Лондона над дисертацією «Про зміни стравотравлення при різних дефектах кишковика». Після захисту дисертації був асистентом професора М.М. Петрова в інституті вдосконалення лікарів.

З 1914 по 1920 роки служив на різних посадах в армії, а в 1921 році був призначений завідуючим Вологодським губздраввідділом. Пізніше працював на кафедрі загальної хірургії Воронежського університету. В 1922-1928 рр. одночасно був завідуючим Воронежським губздраввіддлом, а з 1923 по 1930 роки – деканом медичного факультету.

В 1931 році Сергій Костянтинович Соловйов переїхав до Дніпропетровська, де очолив кафедру факультетської хірургії. Клініка в цей час вивчала захворювання органів черевної порожнини, щитовидної залози, печінки, лікування крипторхізму, гінекомастії. Роботи професора С.К. Соловйова були присвячені питанням військово – польової хірургії, пораненням грудної клітки, черева, пораненням розривними кулями. Його учнями були А.І. Сорокіна, П.Я. Єзау, А.І. Іванченко, А.В. Карлова, Н.В. Бандуристий, М.Ю. Демко, Д.А. Василенко, які в подальшому очолювали кафедри в різних медичних закладах. До початку війни в 1941 р. у ДМІ було випущено 644 лікаря. В серпні 1941 р. інститут евакуювався до Ставрополя, де відбувся другий достроковий випуск лікарів. Професор С.К. Соловйов разом з медінститутом евакуювався в Ставрополь, де 25 жовтня 1941 р. помер.

В роки Великої Вітчизняної війни в умовах евакуації інститута (1941-1944), спеціальну підготовку пройшли понад 1000 лікарів. Багато співробітників, випускників, студентів самовіддано билися на фронті, в партизанських загонах, антифашистському підпіллі, працювали в тилу. В квітні 1944 р. медичний інститут повернувся до звільненого Дніпропетровська. Почалися відбудовчі роботи в навчальних корпусах, клініках, лабораторіях.

Після повернення у Дніпропетровськ кафедру факультетської хірургії очолив доктор медичних наук професор Михайло Олександрович Кімбаровський (1897-1966), випускник медичного факультету Катеринославського університету, який після закінчення навчання працював лікарем у стаціонарі швидкої допомоги (1921), ординатором пропедевтичної хірургічної клініки Дніпропетровського медичного інституту (1923), завідував хірургічним відділенням в Козлові, Подольську (1926-1933). У 1934 р. Михайло Олександрович захистив докторську дисертацію, був обраний за конкурсом до Івановського медичного інституту (1935), затверджений у званні професора. У 1945 р. М.О.Кімбаровський був обраний за конкурсом завідуючим кафедрою факультетської хірургії ДМІ.

М.О.Кімбаровський

У 1945 р. факультетська кафедра переведена з колишньої Катеринославської земської губернської лікарні на базу першої міської клінічної лікарні де пропрацювала протягом …….. років. Розвиток науки, вдосконалення підходів до діагностики та лікування хірургічних захворювань відобразилися в діяльності кафедри та особисто проф. М.О. Кімбаровського. Він автор 106 наукових робіт в різних напрямках хірургії, був у числі перших хірургів, які прийшли до висновку про необхідність резекції шлунка при виразковій хворобі та запропонував модифікацію операції, удосконалив метод операції пахової грижі, застосував введення в параректальну клітковину спирту при випаданні прямої кишки, розробив спосіб створення співустя тонкої кишки з товстою, створив апарат для механічного зшивання стравоходу з шлунком або кишкою. Під керівництвом професора М.О. Кімбаровського виконані 3 докторські (А.М. Ганічкін, А.І. Когон, Н.П. Востриков) і 16 кандидатських (А.М. Ганічкін, В.І. Кірсанов, А.Х. Левікова, М.О. Лукашов, Л.О. Смирнова, Г.С. Букін, Б.С. Горев, Г.Р. Йофе, Ф.Н. Зусманович та інші) дисертацій.

Професор М.О. Кімбаровський виконував великий обсяг операцій, був блискучим лектором, відомим педагогом та науковцем. Його перу належать роботи ІО переходе язвы желудка в ракІ (1958), ІРак желудкаІ (1960), ІОб остром холециститеІ (1960). Протягом багатьох років професор М.О. Кімбаровський був головою обласного хірургічного та обласного єдиного медичного товариств лікарів, членом правління Українського товариства хірургів. На ХІ зўїзді хірургів України він був обраний почесним членом Українського товариства хірургів. Штат кафедри в 1966 році складався із професора, двох доцентів та пўяти асистентів: проф. М.О. Кімбаровський, доцент М.О. Лукашов, доцент І.І. Савельєв та асистенти, кандидати медичних наук: А.Г. Ірха, В.В. Корнєєв, Н.М. Хорошманенко, І.В. Добровольський, Б.С. Горєв. Помер проф. М.О.Кімбаровський 5 вересня 1966 року.

Починаючи 50 років 20 сторіччя виникла потреба в лікарських кадрах. Дніпропетровський медичний інститут, як і інші навчальні заклади, почав розширювати прийом студентів, що призвело до збільшення кафедр, в тому числі і хірургічного профілю.

М.Ф.Камаєв

В 1954 році для покращення умов навчання студентів була створена кафедра факультетської хірургії педіатричного та санітарно – гігієнічного факультетів. Вона виділилась з кафедри факультетської хірургії, якою керував проф. М.О. Кімбаровський (база – 1 міська лікарня). Кафедра була розташована на базі хірургічного відділення 9-ї міської лікарні, яке мало 160 ліжок. Керівником був обраний доктор медичних наук Михайло Федорович Камаєв (1904-1985), учень професора М.П. Соколовського. Він закінчив у 1928 р. медичний факультет Воронежського університету. З 1928 по 1937 рр. працював головним лікарем лікарні та завідуючим хірургічним відділенням в Курській і Воронежській областях. З 1937 по 1941 рр. працював асистентом хірургічної клініки Воронежського медінституту. З 1941 по 1945 р. був військослужбовцем, нагороджений орденами та медалями. З 1945 по 1954 рр. працював доцентом кафедри факультетської хірургії Одеського медичного інституту.

В 1954 р. захистил докторську дисертацію та очолив кафедру факультетської хірургії в ДМІ. В цей час на кафедрі працювали доцент Н.Г. Степикіна, асистенти В.М. Четверикова, Д.А. Дорогань, Л.М. Чепкая і Г.Г. Шаханова. Основною тематикою наукової роботи кафедри була проблема лікування ран та наслідків травм, За час роботи на кафедрі професора М.Ф. Камаєва були захищені кандидатські дисертації асистентами В.М. Четвериковою, Д.А. Дороганем, Г.Г. Шахановою. В звўязку з відўїздом професора М.Ф. Камаєва до Львова кафедру тимчасово очолювала доцент Н.Г. Степикіна (1960-1961 рр.)

З березня 1961 р. кафедру очолив професор Абрам Ілліч Когон (1901- 1966), який в 1924 р. закінчив Дніпропетровський медінститут, працював на протязі 10 років ординатором, завідуючим хірургічним відділенням районної лікарні. З 1936 по 1941 рр. працював асистентом, доцентом в госпітальній хірургічній клініці ДМІ. Одночасно викладав в клініці невідкладної хірургії інституту удосконалення лікарів. У 1941 - 1946 рр. був провідним хірургом фронтового евакошпиталю і консультантом ФЕП на різних фронтах, нагороджений орденом ІЧервона ЗіркаІ та медалями. З 1946 по 1961 рр. А.І. Когон працював на посаді доцента госпітальної, а потім факультетської хірургічної клініки. В 1962 р. в м. Харкові захистив докторську дисертацію, в 1963 р. одержав звання професора.

Професор А.І. Когон – один із видатних проктологів в Україні. Значний вклад в науку А.І. Когон вніс детальним дослідженням маловивчених залоз анального каналу, він показав, яке значення вони мають в утворенні прямокишкових нориць. За весь період своєї науково – практичної діяльності професор А.І. Когон написав 112 наукових робіт, в тому числі – 2 монографії. З 1961 р. під керівництвом А.І. Когона наукова робота на кафедрі виконувалась в трьох напрямках: вивчення особливостей захворюваннь прямої кишки, боротьба з травматизмом на промислових підприємствах та патологія судинної системи. Помер професор А.І. Когон в 1966 р.

В середині 60-х років 20-століття значних успіхів досягла медична наука, в тому числі хірургія. З’явилися додаткові програми з хірургії та суміжних дисциплін, зросла кількість студентів вищого навчального закладу. В Дніпропетровському медичному інституті а середину 60 років існувало дві кафедри факультетської хірургії, якою на той час керував професор М.О. Кімбаровський, та кафедра факультетської хірургії педіатричного та санітарно-гігієнічного факультетів, якою керував проф.. А.І.Когон. Так сталося, що у 1966 році пішли з життя оба керівника кафедр факультетської хірургії.

А.І Когон

О.О.Ольшанецький

На зміну керівникам кафедр прийшлі нові професори. Кафедру факультетської хірургії у першій лікарні очолив проф. О.О.Ольшанецький, а кафедру у міській лікарні №9, очолив проф.. Дорогань Д.А.

Ольшанецький О.О. очолював кафедру факультетської хірургії лікувального факультету з 1967 по 1978 рр. Професор Олександр Олександрович Ольшанецький, уроженець м.Одеса (1927).

В 1948 р. закінчив Київський медичний інститут ім. О.О. Богомольця. В 1948 –1951 рр. – аспірант кафедри оперативної хірургії. Після захисту кандидатської дисертації (1951 р.) два роки працював асистентом Київського стоматологічного інституту. В 1952 –1958 рр. – доцент кафедри хірургії Ужгородського медуніверситету. В 1958 – 1966 рр. – доцент кафедри факультетської хірургії Донецького медінституту. В 1965 р. захистив докторську дисертацію, з 1966 р. – професор кафедри хірургії Донецького медичного інституту. В 1967 р. переїздить до м.Дніпропетровськ, де очолює кафедру факультетської хірургії ДМІ.

В цей час основною науковою темою була розробка та удосконалення операцій при жовчно-кам¢яній хворобі та захворюваннях магістральних артерій. Для цього на базі кафедри та лікарні було створено обласне судинне відділення, впроваджувались новітні оперативні втручання, йшла підготовка майбутніх фахівців – судинних хірургів, успішно працював студентський науковий гурток.

М.В.Іонов

Після від¢їзду до Луганська проф.О.О. Ольшанецького з 1978 по 1981 рр. кафедрою факультетської хірургії №2 керували професор Микола Васильович Іонов (1921-1981), а потім - доцент Микола Іванович Бондар. В 1983 році в зв¢язку з реорганізацією хірургічних кафедр медичного інституту кафедра на базі 1 міської клінічної лікарні увійшла до складу кафедри загальної хірургії та хірургічних хвороб стоматологічного факультету з перейменуванням її в кафедру хірургічних хвороб №5 стоматологічного факультету і завідувачем кафедри став доктор медичних наук професор Микола Васильович Іонов.

М.І.Бондар

Другу кафедру факультетської хірургії в 1966 р. очолив випускник Дніпропетровського медичного інституту, доцент Дмитро Аврамович Дорогань.

Дорогань Дмитро Аврамович (1928-1990), в 1951 році закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту. В 1951 – 1953 рр. працював асистентом кафедри нормальної анатомії. Під керівництвом професора Т.Є. Гнилорибова закінчив клінічну ординатуру на кафедрі госпітальної хірургії. Після цього працював асистентом (1955 – 1960 рр.), а з 1960 р. доцентом кафедри факультетської хірургії № 2 педіатричного та санітарно – гігієнічного факультету. В 1958 р. захистив кандидатську дисертацію. З 1963 по 1965 роки працював в госпиталях Сомалійської республики, де зібрав матеріали по мадуромікозу для докторської дисертації, яку захистив в 1967 році. Дмитро Аврамович автор понад 130 наукових робіт, двох авторських свідоцтв, 10 раціоналізаторських пропозицій. З 1974 по 1983 рр. – декан лікувального факультету ДМІ.

У 1972 році кафедра змінила місце свого розташування з міської лікарні №9 на нову побудовану на лівому березі Дніпра лікарню №6. Дмитро Аврамович Дорогань завідував кафедрою до 1988 р., а з 1989 по 1990 р.р. працював професором кафедри хірургії.

В цей період основними науковими напрямками кафедри були профілактика виробничого травматизму та вивчення ургентної патології черевної порожнини, продовжувалась розробка лікування проктологічних захворювань. Під керівництвом професора Д.А. Дороганя були виконані та захищені кандидатські дисертації асистентами Г.Г. Кабаком (1972), В.В. Гапоновим (1979), О.Я. Гавурою (1992), аспирантом В.П. Сулимою (1992), а також практичними лікарями Р.Г. Сакс, В.В. Пивень, Л.В. Дубовською, В.А. Будяк. Помер Дмитро Аврамович у 1990 р. після тяжкої хвороби.

Д.А.Дорогань

Є.В. Колесов

У 1984 році в зв’язку з переходом на нові навчальні плани кафедру було перейменовано в кафедру хірургічних хвороб №3 і з вересня 1984 року вона проводила роботу по новому навчальному плану (наскрізне викладання хірургії на 4, 5 та 6 курсах). В 1988 році було проведено об’єднання кафедр, базами кафедри для 5 та 6 курсів було обрано 4 клінічне медичне об’єднання та обласну клінічну лікарню імені І.І.Мечникова, де багато відділень хірургічного профілю. Відбулися вибори нового завідуючого кафедрою, ним було обрано Лауреата Державної премії СРСР, доктора медичних наук, професора Євгена Васильовича Колесова (народ. 1935 р.). В 1959 році він закінчив лікувальний факультет Ленінградського медичного інституту, захистив кандидатську (1964) та докторську (1971) дисертації з кардіохірургії. В 1971-1978 рр. очолював ЦНДЛ з питань лікування ішемічної хвороби серця. Переїхав до Дніпропетровська в 1983 р. та став працювати в ДДМА. В 1983-1992 рр. завідував кафедрою хірургічних хвороб №1 та №3. Автор 180 наукових праць. Підготував 1 доктора та 8 кандидатів медичних наук. Лауреат Державної премії СРСР. Голова правління товариства ІЗнанняІ.

В період керівництва кафедрою професора Є.В. Колесова наукові розробки виконувались в двох напрямках:

1. Актуальні питання кардіохірургії та втілення ендоскопічних засобів кардіостимулювання;

2. Нові методи лікування в абдомінальній хірургії та проктології.

Перша тема (керівник-проф.Є.В. Колесов) розроблялася на базі обласної лікарні ім. І.І. Мечникова, де було відкрито кардіохірургічне відділення. Над нею працювали асистенти С.І. Карпенко та С.М. Лукашев (виконувались кандидатські дисертації), кандидат медичних наук Н.О. Смирнова. В цей період на кафедрі в лікарні ім. І.І.Мечникова працювали доцент Л.І. Праваторова та асистент М.Т. Приходько.

Під керівництвом професора кафедри Д.А. Дороганя на базі 6 лікарні виконувався другий науковий напрямок – розроблялися питання абдомінальної та колоректальної хірургії. Ними займалися доценти І.В. Перець, Г.Г. Кабак, асистенти В.В. Гапонов, О.Л. Калита, І.М. Бондаренко, Г.Г. Гаспарян, аспірант В.П. Сулима. Ці розробки увійшли в дисертаційні роботи співробітників кафедри, які були захищені в 90-х роках, та 3 монографій: “Сторонні тіла у людини” (доценти І.В. Перець та В.В. Гапонов), “Профілактика ускладнень при холецистектомії”(доцент І.В. Перець), “Післяопераційна спайкова кишкова непрохідність” (доцент І.В. Перець, асистент І.М. Бондаренко).

З 1990 по 1995 рр. кафедрою, яка знаходилась на базі лікарні №6 і яка була перейменована в кафедру госпітальної хірургії, завідував доцент Іван Васильович Перець (1934-2019), який закінчив ДМІ в 1961 році, після чого працював хірургом та завідуючим відділенням на Запоріжжі, проходив клінічну ординатуру на кафедрі загальної хірургії ДМІ (1965-1968). В 1970 р. захистив кандидатську дисертацію, працював асистентом, доцентом. Є автором 3 монографій з актуальних питань абдомінальної хірургії, співавтором кількох винаходів. Основними науковими напрямками кафедри в цей час було удосконалення операцій при цирозах печінки, жовчнокам¢яній хворобі, профілактика ускладнень в невідкладній абдомінальній хірургії, виконувалась НДР ²Профілактика, діагностика та лікування абдомінальних післяопераційних ускладнень”. Іван Васильович пішов з життя в 2019 р. після тяжкої хвороби.

І.В.Перець

Я.С.Березницький

В 1994 році сталися суттєви зміни в навчальному процесі ДДМА та структурі кафедр академії. В 1995 році на базі лікарні №6 керівництво академії створило першу на Україні кафедру післядипломної підготовки хірургів.

З 1994 року завідуючим кафедрою хірургії інтернів ДДМА на базі 6-ї міської лікарні було призначено доктора медичних наук професора Якова Соломоновича Березницького (нар. 22.02.1947 р.). Після об¢єднання у 1995 році двох хірургічних кафедр на базі лікарні №6 була поновлена єдина у навчальному закладі кафедра факультетської хірургії та окремим блоком не ній організована підготовка інтернів хірургів. Завідуючим кафедрою факультетської хірургії та хірургії інтернів було обрано проф. Я.С.Березницького, який після закінчення ДМІ в1973 р. працював лікарем – хірургом (1973 – 1978) міської клінічної лікарні № 16 м. Дніпропетровська. В 1977 році захистив кандидатську дисертацію по реабілітації хворих з випаданням прямої кишки під керівництвом Заслуженого діяча науки і техніки України професора Дмитра Павловича Чухрієнко, а в 1987 р. захистив дисертацію доктора медичних наук на тему “Піддіафрагмальні абсцеси”.

За час своєї практичної і наукової діяльності працював старшим науковим співробітником та керівником відділу хірургії органів травлення Українського НДІ гастроентерології НАМН України (1978 –2000).

Напрямок діяльності проф.. Я.С.Березницького - хірургічне лікування хворих на гастроентерологічну патологію, впровадження методів ендоскопічної хірургії, розробка методів та пристроїв для профілактики та лікування післяопераційних ускладнень, розробка шпитальної інформаційної системи, стандартів (протоколів) якості та лікувально – діагностичного процесу, розробка принципів стандартизації у медицині.

За час завідування кафедрою хірургії, відбулися якісні зміни в організації та проведенні учбового процесу. Кафедра першою в Україні перейшла до Європейських принципів навчання, запровадила кредитно-модульну систему викладання предмету. Впровадження навчання студентів та інтернів за модульною системою, яка використовується з 2003 року, поліпшило підготовку фахівців. На кафедрі розроблено та впроваджено інформаційну систему освітньої підготовки інтернів, електронні форми журналу асистента, щоденника інтерна та іншої документації. Під керівництвом професора Я.С. Березницького, вперше, засновано та оснащене тренажерами учбовий центр для відпрацювання практичних навичок з лапароскопічної хірургії лікарями-інтернами та лікарями-курсантами.

За станом на 1.01.2001 р. у професорсько – викладацький склад кафедри входили: професор Я.С. Березницький, доценти, доктора медичних наук В.В. Гапонов, В.П. Кришень та Н.А. Яльченко, доценти, кандидати медичних наук Г.Г. Кабак, В.П. Ужва, В.П. Сулима, асистенти, кандидати медичних наук Д.В. Сердюк, О.І. Решетова, асистенти О.В. Семашко, М.М. Шуляренко, І.Л. Верхолаз, Г.Б. Хлистун, Л.В. Барковська. На 1.01.2012 р. до професорсько – викладацького складу входили професор Я.С. Березницький, професора, доктора медичних наук В.В. Гапонов та Н.А. Яльченко, доценти, кандидати медичних наук Р.В. Дука, В.П. Сулима, Г.Ю.Хапатько, асистенти, кандидати медичних наук І.Л. Верхолаз і С.Л. Маліновський, асистент О.В. Білов, асистент К.О. Ярошенко. Співробітники кафедри, яка з 2010 р. стала називатися «кафедра хірургії №1» Державного закладу «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» (назва ВУЗу змінилася у вересні 2011 року), успішно виконали та захистили кандидатські дисертації (І.Л. Верхолаз – 2003, Р.В. Дука – 2004, С.Л. Маліновський – 2005, М.О. Кутовий – 2008, О.С. Мунтян – 2012, К.О. Ярошенко - 2013), продовжують активно займатися науковими розробками. Співробітники кафедри працювали в різних напрямках медицини та захистили докторські (доц.Р.М.Молчанов – з урології) та кандидатські (О.В.Білов – торакальна хірургія) дисертації. В цьому науковим працівникам в різні роки допомагали лаборанти та старші лаборанти Ю.Г.Тодорова, С.М.Смирнова, Н.М.Бурчак, наукові співробітники Л.К. Цигульова та Н.Замуляк.

Проф. Я.С. Березницький є членом Вченої ради медичної академії, членом Вченої ради 1 медичного факультету, членом 2 спеціалізованих рад по захисту дисертацій, членом Правління асоціації хірургів України, Головою Дніпропетровської обласної асоціації хірургів, Головним позаштатним хірургом та експертом області та МОЗ України, членом Європейської асоціації ендоскопічних хірургів, редакційної ради науково-практичного журналу «Хірургія України», головою проблемної комісії академії з хірургії. Нагороджений грамотами Міністерства охорони здоров’я України, Почесною грамотою Кабінету міністрів України.

В 1999 р. проф. Я.С. Березницкому присвоєно звання ²Заслужений діяч науки і техніки України², він є автором понад 400 наукових праць та монографій, винаходів. Під редакцією професора Я.С. Березницького видано базові підручники з хірургії для студентів та лікарів-інтернів українською, англійською та російською мовами. В 2010 році проф.Я.С.Березницькому та доц. Г.Ю.Хапатько присуджено звання Лауреатів Державної премії України за кращий підручник з хірургії для студентів, інтернів та молодих хірургів. Під керівництвом проф.Я.С.Березницького захищено 4 докторських (професори С.О. Мунтян, В.В. Гапонов, І.М. Бондаренко, Р.В. Дука) та багато кандидатських (О.В. Беспалова, С.Е. Ширяєв, В.М. Ратчик, О.В. Семашко, І.Л. Верхолаз, Р.В. Дука, Ф. Таляль Оді Сархан, М.О. Кутовий, Ель Катарніх Хайсам, А.В. Гапонов) дисертацій. Протягом 1999 – 2020 р.р. під його керівництвом виконані НДР з розробки на засадах інформаційних технологій термінів та обсягів стаціонарного лікування з невідкладної абдомінальної та колоректальної хірургії, покращення якості надання хірургічної допомоги хворим із застосуванням нових та мініінвазивних медичних технологій. Матеріали наукових розробок увійшли до наказів МОЗ України по хірургії.

На протязі багатьох років при кафедрі функціонує науково – проблемна лабораторія ²Нові інформаційні технології в медицині², створена за ініціативою ректора ДМА академіка Г.В. Дзяка. В 2018-2020 рр. колектив кафедри успішно виконав наукову роботу на тему: «Розробка уніфікованих протоколів організації надання допомоги, діагностики та лікування захворювань органів черевної порожнини і позаочеревинного простору, що потребують кровообігу в тканинах оперованого органу».

Р.В.Дука

З 1.09.2020 р. кафедрою керує учень проф. Я.С.Березницького, доктор медичних наук, доцент Руслан Вікторович Дука (нар.24.03.1975 р.), який захистив кандидатську (тема « Особливості вибору способу операції у хворих з ускладненими формами хронічного панкреатиту та оцінка його результатів.») та докторську (тема «Хірургічне лікування метаболічних порушень, обумовлених ожирінням») дисертації. Продовжуються наукові розробки тем, розпочатих раніше. На 2021 – 2023 рр. заплановано НДР на тему: «Сучасні методи візуальної навігації в резекційній та реконструктивній хірургії: визначення умов оптимального використання та оцінка її ефективності». На кафедрі працюють доктора медичних наук, професора Я.С. Березницький, Р.М.Молчанов, В.В. Гапонов, П.О.Бадюл, доценти, кандидати медичних наук В.П.Сулима, С.Л.Маліновський, асистенти кандидати медичних наук І.Л. Верхолаз, О.В. Білов, К.О.Ярошенко, І.Ф.Полулях-Чорновол, К.С. Бараннік. Під керівництвом доктора медичних наук Р.В.Дуки удосконалюється учбовий процес - робота проводиться зі студентами 4-х курсів медичних факультетів і інтернами – хірургами. Серед студентів багато представників різних держав світу, в тому числі країн Азії та Африки, які навчаються на англійській мові. Для викладання предметів французькою мовою готуються 3 співробітника кафедри. Працюють клінічні ординатори, аспіранти. В лікувальну практику за останні 5 років впроваджено понад 40 нових методів обстеження і лікування, в тому числі ендоскопічні та лапароскопічні обстеження і операції. На базах кафедри проходять навчання та удосконалення практичні лікарі усієї Дніпропетровщини, а також інших регіонів України.

Колектив кафедри продовжує славні традиції попередників та гідно представляє здобутки та традиції вітчизняної хірургії на державному та міжнародному рівнях.

Історія кафедри хірургії №2

Минуло 100 років з дня організації кафедри госпітальної хірургії (нині хірургії №2) Дніпропетровської медичної академії. Разом з alma mater кафедра пережила відновлення держави після I Світової війни і пролетарської революції, період голодомору в Україні і репресії 30-х років минулого століття, II Світову війну, хрущовську відлигу і розпад Союзу соціалістичних держав. Події, що відбувалися в країні, не могли не вплинути на долі співробітників кафедри, змінивши життєвий шлях багатьох з них. Незважаючи на це, протягом всього періоду роботи колективу кафедри, головним залишився дух наполегливого творення і прагнення досконалості. Наведені, на жаль, далеко не всі відомості про 100-річну історію кафедри госпітальної хірургії Дніпропетровської медичної академії ми пропонуємо вашій увазі.

Кафедра госпітальної хірургії була заснована в 1919 році, організатором і першим завідуючим був проф. Є.К.Істомін.
З 1922 по 1941 рік кафедру очолював проф. Гальперн Я.О. Його наукова діяльність була присвячена: хірургії шлунку, стравоходу, переливанню крові.
З 1945 р. по 1960 р. кафедрою керував проф. Гнилорибов Т.Є. Головні розробки: кишкова пластика стравоходу, відновлення піхви при її атрезії, сечового міхура при його екстрофії, роботи по трансплантації органів і тканин.
У 1956 році була організована кафедра госпітальної хірургії №2, яку очолив проф. Чухрієнко Д.П. Вирішувалися проблем патології серця, легень, шлунково-кишкового тракту, молочної залози, органів сечовидільної системи.
З 1960 року кафедрою госпітальної хірургії №1 завідував проф. Хорошманенко М.Я., колектив займався проблемами правця, захворювань щитовидної й підшлункової залоз.
Проф. Любін Ф.А. у 1971 році був обраний на посаду завідуючого кафедрою госпітальної хірургії №1, головний науковий напрямок - лікування кишкових нориць.
Проф. Колесов Є.В. керував кафедрою з 1983 по 1993 рр., у його клініці почала розвиватися кардіохірургія.
З 1993 по 2007 р. кафедрою завідував професор Люлько І.В. У цей час найбільша увага приділялась вивченню жовчно-кам’яної хвороби.
З 2007 року очолює кафедру професор Кутовий О.Б.

Професор Істомін Е.К

Кафедру госпітальної хірургії організовано в 1919 році на базі лікарні Червоного Хреста, яка була розташована на вул. Короленка і пізніше перейменована на міську клінічну лікарню № 1. Першим завідувачем кафедри був головний лікар, професор Євген Костянтинович Істомін

Народився 19 лютого 1877 року в родині священнослужителя. Його батько, Костянтин Євстахійович, був інспектором Харківської Духовної семінарії і редактором богословсько-філософського журналу «Віра і Розум». У 1901 році Євген Костянтинович закінчив медичний факультет Харківського університету, а в 1908 році, під керівництвом професора Мельникова, захистив дисертацію на тему: «До патологічної гістології та клініки варикоцеле». Після захисту дисертації він отримав звання приват-доцента і працював у Харківському університеті. Кілька разів Євген Костянтинович стажувався в клініках Європи. Одним з його вчителів був професор Бір Август.

Професор Є. К. Істомін – талановитий викладач, вчений і чудовий різнопрофільний хірург. Він одним з перших у Росії оперував на серці. Широку популярність здобула його стаття про операцію Альбеє при туберкульозі хребта. Серед його учнів були професори Д.А. Василенко, А.М. Абрамова, П.Я. Езау. Євген Костянтинович помер 3 січня 1920 року у віці 43 років від висипного тифу.

На жаль, про кадровий склад кафедри і особливості її роботи в ті роки інформації немає.

Наступна яскрава сторінка історії пов’язана з обранням у 1922 році на посаду завідувача кафедри госпітальної хірургії професора Гальперна Якова Йосиповича.

Він народився 1 січня 1876 року в місті Вільно (нині Вільнюс). Після закінчення в 1899 р. медичного факультету Київського університету, Я.Й. Гальперн працював у м. Сміла під керівництвом відомого хірурга Б. С. Козловського. Переїхавши до Петербурга, спочатку працював у клініці Г.Ф. Цейдлера на базі Обухівської лікарні, потім – штатним асистентом хірургічного відділення французької лікарні, під керівництвом Р. Р. Вредена.

Професор Гальперн Я.О.

Яків Йосипович Гальперн -

після російсько-японської війни

С.-Петербург (1905 р)

Під час російсько-японської війни Яків Йосипович був мобілізований і служив лікарем саперного батальйону на Далекому Сході. Після демобілізації він залишив столичну клініку і працював у провінційній лікарні м. Смоленська під керівництвом видатного хірурга С. І. Спасокукоцького. В 1907 році Яків Йосипович перейшов у Тверську (нині м. Калінін) губернську земську лікарню.У

У цей період Яків Йосипович із властивою йому цілеспрямованістю, по суті без відриву від практичної діяльності, продовжував збагачувати свій досвід, стажуючись у клініках Європи.

Наукова діяльність Я.Й. Гальперна була присвячена актуальним проблемам хірургії шлунка і стравоходу. Ще в 1912 році, незалежно один від одного, румунський хірург Жіан та Я.Й. Гальперн запропонували оригінальну пластику стравоходу великою кривизною шлунка. Цей метод хірургічного втручання увійшов в історію як операція Гальперна-Жіана. Велику увагу Яків Йосипович приділяв виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки. Уже в 1922 році Я.Й. Гальперн виступив з програмною доповіддю на XV з’їзді хірургів, в якій зупинився не тільки на показаннях до хірургічного лікування, профілактики ускладнень та рецидивів захворювання, а й детально проаналізував тактичні і технічні причини розвитку хвороб оперованого шлунка.

Таким чином, коли в 1922 році, Я.Й. Гальперн очолив кафедру госпітальної хірургії, він був уже сформованим і високопрофесійним хірургом. Крім того, Я.Й. Гальперн був талановитим педагогом. Його лекції, глибокі за змістом, блискучі за формою, завжди відображали сучасні досягнення науки. Йому вдалося об’єднати навколо себе колектив однодумців, що складався не тільки з виключно кваліфікованих і авторитетних фахівців, а й талантливої молоді, яка прагнула професійного росту.

Яків Йосипович започаткував переливання крові у Дніпропетровській області. У його клініці в 1926 р. вперше було виконано пряме переливання крові від донора хворому. Особливу увагу приділяв переливанню гетерогенної крові, вивчав реакцію Васcермана у консервованій крові; вважав її вкрай необхідною для запобігання зараженню сифілісом.

Виявляючи дивовижну енергійність і активність, Я.Й. Гальперн спільно з професором С.П. Федоровим ініціював створення і був протягом багатьох років редактором журналу «Новий хірургічний архів», який з 1946 року став видаватися у Києві під назвою «Клінічна хірургія». Я.Й. Гальперн був заступником голови Всесоюзного товариства хірургів, головою багатьох Всеукраїнських з’їздів хірургів, а також почесним членом хірургічних товариств Москви, Ленінграда, Саратова, Іванова, Харкова та інших міст.

У 1934 році Якову Йосиповичу присвоєно звання заслуженого діяча науки УРСР, а постановою Президії міської Ради у зв’язку з 35-річчям плідної науково-практичної діяльності його преміювали автомобілем. За його сім’єю довічно закріплено квартиру. Було виділено кошти на устаткування і оснащення клініки. Його обирали депутатом міської та обласної Рад депутатів трудящих.

Я.Й. Гальперн залишив вагому наукову спадщину. Ним опубліковано 90 наукових робіт, під його керівництвом виконано 3 докторські та 5 кандидатських дисертацій. Помер Я.Й. Гальперн 22 грудня 1941 року в м. Кисловодську від туберкульозу.

Проф. Гарбер Н.І. (3-й зліва), ас. Істоміна О.Я.(6-а зліва), проф.Гальперн Я.Й.(7-й зліва), проф..Векснер Б.Г.(8-й зліва), ас.Істомін В.Є (9-й зліва)

Надійними помічниками Я.Й. Гальперна в роботі були люди, що залишили по собі глибокий слід у теорії та практиці медицини, філософії та культурі. Серед них професор – Гарбер Натан Ілліч, випускник Лейпцизького і Юріївського університетів, а з 1940 року – завідувач кафедри хірургічних хвороб-2 з курсом військово-польової хірургії ДМІ; професор Векснер Борис Гаврилович, який у 1945 – 1951 рр. керував кафедрою загальної хірургії ДМІ; доцент Істомін Віктор Євгенович, син професора Є.К. Істоміна, непроста доля якого заслуговує окремої оповіді; дочка Я.Й. Гальперна – асистент Істоміна Олена Яківна, під час Другої Світової – провідний хірург польового госпіталю, а в повоєнні роки – головний хірург Дніпропетровського обласного Управління охорони здоров’я.

Доцент Істомін В.Є. демонструє студентам тематичну хвору

Асистент Істоміна О.Я. перев’язує пацієнта

Долі співробітників кафедри, втім, як і всіх громадян Радянського Союзу, були обпалені війною 1941 – 1945 рр. Прикладом може слугувати життєвий шлях доцента В.Є. Істоміна.

У 1941 році медико-санітарний батальйон, який очолював Віктор Євгенович, потрапив в оточення. Потім концтабір, втеча, робота лікарем на окупованих територіях. У 1943 році В.Є. Істомін був відправлений до Німеччини. Знову робота за фахом, але вже в таборах для військовополонених. Спочатку був Хаген Кабель у Польщі, потім – Фішбек у Гамбурзі. У кінці війни Віктор Євгенович потрапив в табір для переміщених осіб. Йому загрожувала примусова репатріація до Радянського Союзу з усіма передбачуваними наслідками. Але Віктору пощастило: начальником табору був англійський майор, з яким хірургу вдалося потоваришувати. Довірливі відносини з керівником дозволили змінити йому прізвище та інші паспортні дані. Так, замість Віктора Істоміна з’явився «новий» громадянин Пітер Калиновський, який у 1948 році відплив на пароплаві до Австралії. Для нього минуле не зникло, а залишилося збереженим глибоко в пам’яті. А попереду – нова сім’я, робота на виноградниках, залізниці, автомобільному заводі, навчання в університеті, керівництво шпиталем у невеликому містечку Йорк Таун, підвищення кваліфікації в Шотландії, купівля будинку в передмісті Аделаїди і робота там же разом з дружиною – до виходу на пенсію. У 1977 році, долаючи страх викриття, Петро (Віктор) вирішив відвідати свою батьківщину. У цей час він уже працював над книгою: «Перехід: остання хвороба, смерть і після», яку було перекладено багатьма мовами, в тому числі російською – у видавництві «Новости» (1991 р.). Ця книга стала бестселером.

Професор Малевич Є.С.

У серпні 1941 р. Дніпропетровський медичний інститут було евакуйовано спочатку до Ставрополя, а потім до Фергани. Після реевакуації, кафедра госпітальної хірургії розташувалася в обласній клінічній лікарні ім. І.І. Мечникова, де знаходиться і зараз. З 1943 року на кафедрі організовано курс щелепно-лицевої хірургії, а базою для нього став передислокований у Дніпропетровськ евакогоспіталь № 3582 зі спеціалізованим відділенням, начальником якого був доцент Є.С. Малевич (пізніше доктор медичних наук, професор).

У 1945 році кафедру госпітальної хірургії очолив талановитий хірург, професор Тимофій Єремійович Гнілорибов.

До вступу на посаду він пройшов довгий і напружений шлях професійного вдосконалення. Після закінчення в 1925 р. Ростовського медичного університету працював ургентним хірургом Ростовської лікарні невідкладної допомоги, а потім – штатним асистентом клініки М. О. Богораза. У 1937 опубліковано монографію Т.Є. Гнілорибова «Сегментарна остеотомія за Богоразом», яку невдовзі було захищено як дисертацію кандидата наук. У 1940 році він видає іншу книгу – «Трофічні виразки нижніх кінцівок і їх лікування». Цього ж року в Харківському медичному інституті захищає її як диссертацію доктора медичних наук. А в 1941 році Тимофія Єремійовича призначили головним хірургом санітарного управління військової бази госпіталів, розміщених на курортах Північного Кавказу.

Показова операція професора Гнилорибова Т.Є

Таким чином, на чолі кафедри госпітальної хірургії став фахівець, збагачений всебічним досвідом планової, ургентної, військово-польової хірургії, організації надання допомоги хворим і постраждалим з найрізноманітнішою патологією. Набуті знання та навички, активність і комунікабельність дозволили Тимофію Єремійовичу проявити на посаді завідуючого кафедрою госпітальної хірургії свої неабиякі здібності і утвердитися як провідний фахівець країни, тоді ще СРСР.

Його лекції, які сам професор називав «клінічними», привертали увагу не тільки студентів, а й лікарів – аудиторія була переповнена, і багато хто сприймав матеріал стоячи. Під час лекцій Тимофій Єремійович, з властивим йому умінням, демонстрував фізикальне обстеження хворих, переконливо підтверджуючи теоретичні аспекти теми. Щомісяця Тимофій Єремійович проводив «академічний» обхід хворих, виділяючи як провідну одну з проблем хірургії. До такого обходу готувались усі викладачі і студенти.

І ряд: доцент Христич А.Д. (2-а зліва), професор Гнилорибов Т.Є.(3-й зліва), асистент Черняєва Г.В. (4-а зліва)

ІІ ряд: доцент Коваленко Л.Н. (3-тя зліва), доцент Якимюк Д.І. (4-й зліва)

Т.Є. Гнілорибов – автор 5 монографій, 386 журнальних статей. Під його керівництвом захищено 7 докторських і 22 кандидатські дисертації. Привертає увагу широта діапазону наукових і практичних інтересів провідного спеціаліста. Зараз важко собі уявити профіль хірургії, де б не знайшли відображення його дослідження. Тимофій Єремійович зробив істотний внесок в удосконалення методів діагностики і лікування не тільки дефектів м’яких тканин і їх наслідків, а й стенозуючих захворювань стравоходу, атрезії піхви, сечового міхура при його екстрофії. Вагомий пласт наукової діяльності професора Т.Є. Гнілорибова становили роботи по трансплантологіі органів і тканин: нирок, гіпофіза, щитовидної і паращитовидних залоз, яєчок і яєчників, кісткового мозку, реплантації кінцівок. Він досконало володів судинним швом. Його діяльність у галузі трансплантології була завершена розробкою пересадки кісткового мозку у складі частини грудини на судинній ніжці із торакальної артерії. Спосіб було успішно апробовано у хворого з променевою хворобою в одній з клінік Білорусі.

Професор Т.Є. Гнілорибов мав великий авторитет у колі своїх колег. Його активність і ефективна професійна діяльність були позитивним фактором для багатьох хірургів. Серед численних учнів і послідовників його школи слід відзначити докторів медичних наук А.Д. Христич, в майбутньому – проректора з наукової роботи і завідувачку кафедри дитячої хірургії Дніпропетровського медичного інституту, Л.Н. Коваленко, в майбутньому – завідувачку кафедри загальної хірургії ДМІ та багатьох інших.

У 1959 році професор Т.Є. Гнілорибов перейшов до Мінського медичного інституту на кафедру загальної хірургії і був призначений головним хірургом МОЗ Білорусі. Тимофій Єремійович активно працював до останнього дня свого життя. У 1970 році він раптово помер від інфаркту міокарда.

Професор Чухрієнко Д.П.

У зв’язку зі збільшенням набору студентів, у 1956 році було створено кафедру госпітальної хірургії № 2. Її очолив видатний хірург-новатор, вчений, педагог, організатор, заслужений діяч науки УРСР професор Дмитро Павлович Чухрієнко. Він був представником плеяди лікарів, які пройшли сувору школу на фронтах війни і брали участь в організації системи охорони здоров’я раннього післявоєнного періоду.

Д.П.Чухрієнко народився в 1918 році. Після закінчення у 1942 р. Куйбишевського медичного інституту був направлений до діючої армії. Служив на посаді старшого лікаря стрілецького полку Першого Українського фронту. Брав участь у звільненні Орла, Чернігова, Тернополя, Львова, Мостиська, Перемишля, Кракова, Праги. У 1945 р. обраний асистентом кафедри факультетської хірургії Вінницького медичного інституту. У 1949 р. захистив кандидатську, а у 1955 р. – докторську дисертацію. З 1950 по 1953 рік Дмитро Павлович працював першим заступником міністра охорони здоров’я України, а з 1953 по 1959 р. – ректором Дніпропетровського медичного інституту.

Першою клінічною базою кафедри була Центральна дорожня лікарня Придніпровської залізниці, а з 1963 року – Дніпропетровська міська лікарня № 16. Остання, завдяки турботі Дмитра Павловича, за структурою вже тоді відповідала сучасним провідним хірургічним клінікам. У лікарні було налагоджено чітку взаємодію відділень різного профілю для надання висококваліфікованої і спеціалізованої допомоги хворим у плановому і ургентному режимах. Крім того, на цокольному поверсі будівлі було організовано роботу своєрідного віварію, що дозволяло проводити експериментальні дослідження відповідно до наукових інтересів клініки.

Проф. О.В.Люлько у віварії моделює нове хірургічне втручання

Як завідувач кафедри Д.П. Чухрієнко створив творчий колектив енергійних фахівців, активно долучав до роботи молодь. Одним з пріоритетів його діяльності була торакальна та серцево-судинна хірургія. У червні 1957 року він виконав першу операцію з приводу стенозу мітрального клапана – за допомогою сконструйованого ним комісуротома – на відкритому працюючому серці. Вже до 1958 року Дмитро Павлович виконав 60 резекцій легень. Крім того, значний внесок зробила кафедра у вирішення проблем патології стравоходу, шлунка, молочної залози, органів сечовидільної системи. Широко розроблялись і впроваджувались нові реконструктивні, пластичні операції, алотрансплантація, ендотрахеальне знеболювання. Вперше в Дніпропетровській області широко почали виконуватися операції на серці. Застосовано екстракорпоральний гемодіаліз.

Асистент Смірнова Н.О. зі студентами - Тимчуком С.М. та Григоруком С.П.

Професор Д.П. Чухріенко – автор розділу «Абдомінальна хірургія» Великої медичної енциклопедії, 20 монографій, понад 300 наукових статей. Такі його книги як «Непрохідність кишечника», «Спайкова хвороба», «Зовнішні кишкові нориці», «Внутрішньочеревні абсцеси і флегмони», «Хірургія перфоративних гастродуоденальних виразок», «Побутові хімічні опіки стравоходу», «Нефроптоз», «Ателектаз легень», атласи операцій на молочних залозах, органах сечостатевої системи, рентген-діагностики захворювань сечовивідної системи та інші не втратили актуальність і сьогодні.

Наукові, лікувальні та педагогічні досягнення кафедри вивели її на рівень провідних в Україні, набули популярності на теренах Радянського Союзу та Європи. Д.П. Чухрієнко підготував 92 кандидата і 18 докторів медичних наук.

Асистент Сердюк Д.В. під час експерименту

З числа співробітників кафедри сформувалися відомі вчені, які зробили значний внесок у розвиток хірургії. Серед них: академік АМН України В.О. Бондаренко, члени-кореспонденти АМН України О.В. Люлько, Ю.О. Філіппов, професори В.Г. Ананьєв, І.С. Білий, Я.С. Березницький, М. М. Бондаренко, А.С. Гаджієв, М.М. Гріньова, Л.Н. Коваленко, І.В. Люлька, Б.О. Мільков, Н.Д. Чухрієнко, доценти Р.К. Крікент, Л.Д. Решетов та ін. Високий професіоналізм таких викладачів кафедри, як Е.Ф. Самарець, А.І. Гавриленко, Н.А. Смірнова, Б.І. Хлистун, Д.В.Сердюк, Г.В. Тяжельнікова та ін. залишиться назавжди в пам’яті багатьох поколінь лікарів.

Доцент Крікент Р.К.

Діяльність більшості співробітників кафедри госпітальної хірургії № 2 була неноціненним внеском в її розвиток і зміцнення авторитету. Долі окремих з них є взірцем стійкості, вірності справі, гуманізму. У цьому контексті доречно згадати доцента Р.К. Крікента.

Рудольф був другим сином багатодітної німецької сім’ї, глава якої Карл Крікент приїхав до Катеринослава в 1890 році. У 1922 році Рудольф Карлович закінчив Одеський медичний інститут і з 1923 по 1926 роки працював ординатором хірургічного відділення міста Кам’янське. Після закінчення клінічної ординатури і роботи в Божедарівській лікарні, Рудольф Карлович був прийнятий асистентом кафедри загальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту. Знання німецької та французької мов дозволяли молодому фахівцю знайомитися з досягненнями світової хірургії, а дивовижні працездатність, енергійність і вимогливість до себе сприяли швидкому професійному зростанню Рудольфа Карловича. У 1936 році він захистив дисертацію кандидата медичних наук на тему: «Зміни з боку судинної системи при спинно-мозковій анестезії». В 1939 році йому присвоєно звання доцента. Рудольф Карлович отримав призначення до Харківського медичного інституту, де вже в 1940 році закінчив роботу над своєю першою докторською дисертацією, присвяченою трансплантації органів і тканин, якій не судилося бути захищеною. У жовтні 1941 року Рудольф Карлович був засуджений на термін 8 років позбавлення волі за доносом про порушення правил світломаскування в нічний час. В умовах тюремного ув’язнення, Р.К. Крікент працював лікарем санчастини і лікарні.

Після війни і дострокового звільнення, Рудольф Карлович повернувся до Дніпродзержинська (нині – Кам’янське), де працював у 1 і 9 міських лікарнях, в тому числі – завідувачем хірургічного відділення, продовжуючи виявляти цікавість до наукової роботи. Його увагу привернули травми грудної клітки. На підставі аналізу трьох тисяч (!) випадків таких пошкоджень, Рудольф Карлович написав другу докторську дисертацію «Закриті травми грудної клітки у мирний час», яку визнавали досить фаховою, проте вона так і не була захищена.

З 1956 року Р.К. Крікент працював доцентом кафедри госпітальної хірургії, а з 1961 по 1963 роки – завідував кафедрою загальної хірургії ДМІ. Він був скромним, справедливим і вимогливим до себе і оточуючих, виявляв виключну увагу до хворих, повагу до колег. Рудольф Карлович багато уваги приділяв вихованню студентів у дусі гуманізму, етичних і деонтологічних позицій. Його наукові дослідження, як клінічні, так і експериментальні, стосувалися найрізноманітнішої патології і за технічним рівнем, глибиною аналізу результатів відповідали найсуворішим міжнародним вимогам того часу. Рудольфом Карловичем написано близько 80 наукових статей, за його активною участю захищено дві докторські та п’ять кандидатських дисертацій.

Кафедра госпітальної хірургії № 2 під керівництвом професора Д.П. Чухрієнка функціонувала до 1990 року, після чого, в силу виробничої доцільності, приєднувалася до інших підрозділів. При цьому, з періодичністю в один або два роки змінювалися назви кафедр, завідувачі, клінічні бази. Так, співробітникам колишньої кафедри госпітальною хірургії № 2 довелось працювати під керівництвом професора О.В. Люлько, професора С.М. Соколенка, доц. І.В. Перця на базах не тільки 16ї та 4-ї міських лікарень, а й Центральної дорожньої лікарні Придніпровської залізниці. Цей період в історії був завершений після організації в 1993 році кафедри госпітальної хірургії для студентів VI курсу і лікарів-інтернів під керівництвом професора І.В. Люлька, до складу якої увійшла основна частина співробітників кафедри госпітальної хірургії № 2, в тому числі і професор Д.П. Чухрієнко – як консультант. Дмитро Павлович Чухрієнко до останніх днів свого життя був консультантом кафедри. Він помер у 1999 році.

Професор Хорошманенко М.Я.

Кафедру госпітальної хірургії № 1 після професора Т.Є. Гнілорибова в 1960 році очолив професор Микола Якович Хорошманенко.

Він народився в 1897 році в Дніпропетровській області. Після закінчення Дніпропетровського медичного інституту в 1923 році навчався в клінічній ординатурі, з 1927 по 1934 р. був головним лікарем Хортицької районної лікарні. З 1934 року Микола Якович – асистент, а потім доцент кафедри загальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту.

У 1937 він захистив кандидатську дисертацію на тему «Про алкоголізацію діафрагмального нерва при туберкульозі легень». У роки Другої світової війни, Микола Якович завідував хірургічним відділенням Ташкентського окружного військового шпиталю. У 1945 році повернувся на кафедру загальної хірургії, в 1959 році захистив докторську дисертацію «Тканинна терапія при злуковій хворобі черевної порожнини».

Оперує професор Хорошманенко М.Я., асистує доцент Асляєв Л.А. (справа).

З 1959 по 1964 роки професор М.Я. Хорошманенко – ректор Дніпропетровського медичного інституту. Микола Якович вирізнявся винятковою працьовитістю, вдумливим і уважним ставленням до хворих, повагою до колег по інституту і медичного персоналу клініки. Ті, кому пощастило працювати з ним, згадували про його обов’язкові відвідини клініки у вечірній час, після робочого дня в ректораті, огляди оперованих напередодні і важких хворих. При цьому Микола Якович поважно, часто подаючи руку, вітався з черговими співробітниками лікарні, незважаючи на посади і функціональні обов’язки.

Професор Хорошманенко М.Я під час іспиту.

За період завідування професора М.Я. Хорошманенко, кафедра займалася проблемами правця, захворюваннями щитоподібної і підшлункової залоз, виразковою хворобою шлунка і 12-палої кишки, в тому числі – у людей похилого і старечого віку, злуковою хворобою черевної порожнини. Ним розроблено хірургічний доступ при гастректомії, що полегшує виконання операції з резекцією частини стравоходу.

У складі клініки госпітальної хірургії того часу працювали такі відомі хірурги як Л.А. Асляєв, у майбутньому – завідувач кафедри онкології, Любін Ф.А., у майбутньому – головний лікар лікарні ім. І.І. Мечникова і завідувач кафедри госпітальної хірургії, чудові фахівці Вовк А.О, Коваль І.І.

Колектив хірургічної клініки

під керівництвом професора Хорошманенко М.Я.

Доцент Вовк А.О.

Особливою хірургічною активністю і пристрастю до практичної діяльності відрізнявся доцент А. О. Вовк. Учень професорів Н.А. Богораза і Т.Є. Гнілорибова, Анатолій Олексійович володів винятковим професіоналізмом і вмінням оперувати при абсолютно різних патологічних станах. Про нього згадують, як про хірурга з безмежними можливостями. А.О. Вовк однаково віртуозно виконував операції на нирках, органах черевної порожнини, грудної клітки, головному мозку.

Під керівництвом професора М.Я. Хорошманенка захищено 2 докторські і 5 кандидатських дисертацій. Помер він у 1970 році.

У 1971 році кафедру очолив професор Любін Фонік Андрійович.

Він народився в 1922 р. у Хмельницькій області в селянській родині. Після закінчення середньої школи у 1940 р. був призваний до лав Червоної Армії, брав участь у Другій світовій війні. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут у 1951 році, після чого до 1958 р працював головним лікарем станції швидкої медичної допомоги, завідувачем районного, а потім міського відділу охорони здоров’я м. Дніпродзержинська (нині – Кам’янське). У 1961 році він став кандидатом, а в 1969 році доктором медичних наук. З 1958 року по 1971 рік професор Ф.А. Любін очолював обласну клінічну лікарню ім І.І. Мечникова у м. Дніпропетровську, а в 1971 році був обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедри госпітальної хірургії.

Професор Любін Ф.А.

Професор Любін Ф.А. та доцент Вовк Ф.О.

з групою учнів

На кафедрі в той період працювали доценти М.В. Іонов, А.О. Вовк, асистенти М.І. Бондар, Л.І. Праваторова, В.Т. Москаленко. Продовжували розроблятися питання хірургічної гастроентерології, при цьому, особливу увагу стали приділяти проблемі діагностики та лікування кишкових нориць. Останнє слугувало обґрунтуванням для організації на базі хірургічного відділення № 2 обласного спеціалізованого центру, який існує і активно функціонує досі. Стали ширше виконуватися операції на підшлунковій залозі та стравоході.

Особливостям хірургічного лікування стенозуючих уражень стравоходу на ґрунті пухлин і рубцювання після хімічних опіків з використанням заздалегідь підготовленої петлі тонкої або товстої кишки, було присвячено клінічне та експериментальне дослідження доцента Миколи Васильовича Іонова. Ним виконано 48 тотальних ентеро- або колоезофагопластик з різними варіантами розташування трансплантатів по відношенню до грудини. Ця робота стала не тільки свідченням наступності поколінь хірургів в клініці, але й в 1975 році була захищена як дисертація доктора медичних наук.

Професор Ф.А. Любін помер 1980 року.

Професор Іонов М.В.

Професор Бондаренко М.М.

З 1981 року по 1983 рік призначення і назва кафедри змінювалися. Кафедра загальної хірургії № 2, хірургічних хвороб № 1, факультетської хірургії. Завідував кафедрою доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України М.М. Бондаренко – хірург широкого діапазону, організатор охорони здоров’я.

Микола Матвійович закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту в 1960 році. З 1960 по 1967 рік – завідуючий хірургічним відділенням, а потім головний лікар Новопокровської районної лікарні Дніпропетровської області. З 1967 по 1970 рік – аспірант кафедри госпітальної хірургії № 2, а з 1970 по 1974 рік – асистент і доцент кафедри. З 1974 по 1981 рік – головний хірург Дніпропетровського обласного відділу охорони здоров’я та за сумісництвом – доцент кафедри госпітальної хірургії № 2. У 1976 році Микола Матвійович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук на тему «Гострий холецистит».

Трудова діяльність Миколи Матвійовича характеризувалася виключною активністю: щорічно ним виконувалося близько 200 абдомінальних хірургічних втручань, опубліковано понад 300 наукових статей, 5 монографій, підготовлено 10 кандидатів і 2 доктори медичних наук.

Під час його керівництва професійна орієнтація кафедри залишалася незмінною. У 1983 році професора М.М. Бондаренка, за конкурсом, було обрано завідуючим кафедрою загальної хірургії, яка розташовувалася на базі Дніпропетровської міської лікарні швидкої медичної допомоги.

У період з 1983 р. по 1992 р. кафедрою завідував проф. Колєсов Євген Васильович.

Він народився в м. Перм (Росія). Закінчив у 1959 році лікувальний факультет I-го Ленінградського медичного інституту, потім клінічну ординатуру на кафедрі загальної хірургії, аспірантуру по хірургії в академічній групі проф. П.А. Купріянова в Інституті онкології АМН СРСР. У 1965 році захистив дисертацію кандидата наук, а в 1972 році –доктора медичних наук. Євген Васильович втілював у собі кращі риси санкт-петербурзького (в минулому ленінградського) вченого: був делікатним, інтелігентним, широко ерудованим. У 1988 році йому присвоєно звання лауреата Державної премії СРСР за розробку і впровадження в клініку методів хірургічного лікування ішемічної хвороби серця.

Під впливом проф. Є.В. Колєсова в Дніпропетровській області почала розвиватися кардіохірургія на основі нових сучасних технологій. У зв’язку з цим, в обласній лікарні ім. І.І. Мечникова в 1985 році було відкрито торакальне відділення, яке через рік стало називатись відділенням кардіохірургії та електрокардіостимуляції. Клініка працювала в напрямку удосконалення методів лікування природжених вад серця, а також брадіаритмій, з використанням електрокардіостимуляції і прямої реваскуляризації міокарда.

Професор Колєсов Є.В.

Перший ряд зліва направо: доцент Праваторова Л.І., професор Колєсов Є.В.;

другий ряд: асистент Міневрін В.М., асистент Кришень В.П., доцент Коваль І.І., асистент Приходько М.Т.

На кафедрі продовжували активно працювати фахівці гастроентерологічного профілю: доценти І.Й.Коваль, Л.І.Праваторова, асистенти С.І.Карпенко, В.П.Кришень, В.М.Міневрін, М.Т.Приходько. В цей же час кадровий склад кафедри поповнився новими співробітниками, націленими на освоєння і розвиток грудної та кардіохірургії. У їх числі: асистенти С.М.Лукашов, Є.Х.Назаренко, Н.О.Смірнова, клінічний ординатор С.О.Тарнапольский. Таким чином, кадровий склад кафедри зберіг багатопрофільність. Євген Васильович Колєсов був фахівцем із широким спектром можливостей і, незважаючи на прихильність до кардіохірургії, підтримував подальший розвиток в клініці хірургічної гастроентерології. Більш того, він сам виконував пластику стравоходу з використанням різноманітних відділів кишечника.

В майбутньому відділення кардіохірургії та електрокардіостимуляції стало основою при організації у Дніпропетровську відповідного підрозділу на базі обласного діагностичного центру.

Професор Є.В. Колєсов – автор 160 наукових публікацій, з них – 1 монографія, 7 винаходів, 4 патентів (США, Канада, ФРН, Японія). Під його керівництвом захищено 8 кандидатських дисертацій.

Професор Коссе В.А.

У 1993 навчальному році кафедрою завідував професор В.А. Коссе – блискучий хірург-онколог.

Валентин Анатолійович закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту в 1958 році. Після закінчення працював хірургом і головним лікарем в одній з лікарень Луганської області. У 1961 – 1963 роках Валентин Анатолійович – клінічний ординатор кафедри госпітальної хірургії. З 1964 – завідуючий першим хірургічним відділенням ОКЛ ім. І.І. Мечникова, з 1969 – зав. хірургічним відділення обласного онкологічного диспансеру. У 1972 році Валентин Анатолійович захистив кандидатську дисертацію «Функція печінки при опіках напалмом», в 1990 – докторську на тему «Комбіноване лікування раку шлунка з використання гіпоксірадіотерапії». В.А. Коссе – автор понад 160 публікацій у науковій літературі, 3 монографій, 1 навчального посібника. Керівник 5 кандидатських і 1 докторської дисертацій.

У 1994 році кафедру госпітальної хірургії для студентів 6 курсу і лікарів-інтернів було переміщено з 6-ї міської лікарні в обласну лікарню ім. І.І. Мечникова. В результаті об’єднання двох колективів було створено – кафедру госпітальної хірургії № 2 під керівництвом професора І.В. Люльки.

Професор Люлька І.В.

Перший склад кафедри госпітальної хірургії для студентів 6 курсу і лікарів інтернів.

Перший ряд зліва направо: ас. Смірнова Н.О., проф.. Люлько І.В., ст.. лаборант Рублевська Л.І.;

другий ряд: доц.. Кутовий О.Б., ас. Зоріна С.В., доц.. Ткаченко В.М.

Іван Володимирович Люлька – уродженець м. Дніпродзержинська (нині Кам’янське). У 1966 році закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту. Працював урологом у лікарні № 9 міста Дніпродзержинськ, 1968-1970 рр. – служив в армії, 1970–1973 рр. – продовжив роботу урологом у Центральній дорожній лікарні Придніпровської залізниці (м. Дніпропетровськ). У 1969 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Хронічний простатит». З 1976 року Іван Володимирович – асистент, а потім доцент кафедри госпітальної хірургії № 2 Дніпропетровського медичного інституту, а з 1989 р. – завідувач кафедри хірургії ФУЛ ДДМА (м. Кривий Ріг). У 1992 р. ним була захищена докторська дисертація на тему «Патогенез та шляхи оптимізації лікування жовчно-кам’яної хвороби».

З 1994 року кафедра госпітальної хірургії № 2 розташовувалася на базах ОКЛ ім. І.І. Мечникова та міської лікарні № 16 (торакальне і хірургічне відділення).З ініціативи професора І.В. Люльки на базі обласної лікарні були організовані відділення: хірургічної гастроентерології та ендоскопічної хірургії, судинної, ендокринної, гнійно-септичної, малоінвазивної та ендоваскулярної хірургії. Організовано центри: діабетичної ступні, хірургії печінки та підшлункової залози, сепсису. Діяльність кафедри стала більш різнобічною.

З ініціативи професора І.В. Люльки на базі обласної лікарні були організовані відділення: хірургічної гастроентерології та ендоскопічної хірургії, судинної, ендокринної, гнійно-септичної, малоінвазивної та ендоваскулярної хірургії. Організовано центри: діабетичної ступні, хірургії печінки та підшлункової залози, сепсису. Діяльність кафедри стала більш різнобічною.

Ас. Приходько М.Т.

Доц. Бондарь М.І.

Кураторами відділень були призначені доценти О.Б.Кутовий, С.І.Карпенко, Е.Ф.Самарець, В.М. Ткаченко. На кафедрі активно працювали досвідчені педагоги і авторитетні хірурги: доценти М.І. Бондар, В.Т.Москаленко, Л.І.Праваторова; асистенти Н.О.Смірнова, Д.В.Сердюк, Н.Т.Приходько, Т.Ф.Холод, С.В.Зоріна.

Було захищено дві дисертації кандидатів медичних наук (С.О.Косульніков, В.В.Мартемянов).

Асистент Зоріна С.В.

Колектив кафедри госпітальної хірургії у 1997 році.

Перший ряд зліва направо: ас. Д.В.Сердюк, ас.Н.О.Смірнова, проф. І.В.Люлько, ас.Т.Ф.Холод, ст.лаб Л.І.Рублевська;

другий ряд: доц.М.І.Бондар,ас.С.М.Руденко,доц. Е.Ф.Самарець, доц. О.Б.Кутовий, доц.В.М.Ткаченко,

ас.В.А.Кравченко, ас.В.В.Мартемянов, доц. В.Т.Москаленко.

Професор О.Б.Кутовий

З 1 вересня 2007 року кафедру очолив кандидат медичних наук, доцент О.Б. Кутовий.

Він закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту в 1979 році. Працював хірургом Дніпропетровської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. У 1985 році під керівництвом професора І.С. Білого захистив дисертацію кандидата медичних наук на тему «Оцінка дії 5-фторурацилу і фторафура при деструктивному панкреатиті». З 1987 р. Олександр Борисович – асистент, а з 1993 р. – доцент кафедри госпітальної хірургії Дніпропетровської медичної академії. У 2009 році захистив дисертацію доктора медичних наук на тему «Патогенетичне обґрунтування диференційованого підходу до хірургічного лікування розлитого перитоніту у хворих різного віку».

Професор О.Б. Кутовий – хірург широкого діапазону. У сферу його професійних інтересів входить хірургія органів черевної порожнини, черевної стінки, торакальна хірургія, трансплантація органів, ендокринна хірургія, хірургія магістральних судин кінцівок, гнійна хірургія. О.Б. Кутовий автор і співавтор понад 200 наукових праць, однієї монографії, 3 підручників, 4 навчально-методичних посібників, 25 патентів на винахід. Під його керівництвом захищено 5 кандидатських дисертацій і ще 4 готуються до захисту.

У 2008 році кафедру госпітальної хірургії № 2 було перейменовано і названо кафедрою хірургії № 2. Колектив кафедри за умови збереження кваліфікованих фахівців постійно поповнювався молодими і перспективними співробітниками.

У 2018 – 2019 навчальному році кількість клінічних баз кафедри зросла за рахунок НДІ медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України та приватної лікарні Medical Plaza.

Сьогодні докорінно оновлюється матеріальна база кафедри: сформовано і активно функціонують два комп’ютерних класи, конференцзал та навчальні кімнати оснащені аудіоі відеоапаратурою, доукомплектовано фантомами і муляжами клас для освоєння студентами практичних навичок. Підтримуються тісні зв’язки з провідними хірургічними клініками України та зарубіжжя.

З початком бойових дій на Донбасі співробітники кафедри беруть безпосередню участь у наданні висококваліфікованої допомоги пораненим бійцям.

Колектив кафедри хірургії №2 в 2013 році:

І ряд – доц. І.В.Корпусенко, проф. Ю.П.Литвин, проф. О.Б.Кутовий, проф. І.В.Люлько;

ІІ ряд – клін.орд Махмуд ЕльХадж, ас.Аммар Амро, ас. Ю.М. Олейник ст.лаб. Л.І.Рублевська, доц. С.І.Карпенко,ас. О.В.Соколов, ас.Г.О.Родинська,

ас. В.В.Пімахов, ас.Шкура М.М., ас. В.В.Мартемянов., ас. Д.О.Кисілевський

Результати наукової діяльності кафедри були представлені в доповідях на численних конференціях і з’їздах, у тому числі – міжнародних, знайшли широке висвітлення в науковій літературі. Починаючи з 2007 року, захищено 2 докторські (О.Б. Кутовий, І.В. Корпусенко) та 6 кандидатських дисертацій (О.І. Абрамова, Аммар Амро, Д.О. Кисілевський, В.О. Чайка, В.В. Пімахов, І.І. Петрашенко). Відповідно до плану виконується ще 5 кандидатських дисертації.

На сьогоднішній день співробітники кафедри хірургії № 2 сповнені рішучості продовжувати активний розвиток в усіх напрямках діяльності у відповідності з поставленими перед ними завданнями.

Report abuse